|
Історичні джерела свідчать, що перші паростки українського самоврядування побачили світ на подільських землях ще у чотирнадцятому столітті. Розвиваючись на основі Магдебурзького права, вони започаткували формування якісно нової моделі вільної міської громади з правом власної юрисдикції на самоуправління. Давно відійшов в історію той час, і сьогодні в Україні, як і в усьому світі, місцеве самоврядування розглядається як єдино можлива і найбільш раціональна форма влади на місцях, як базис, що визначає усю суспільну надбудову.
Суть національного самоврядування полягає у тому, що воно споконвіку є традиційною для українського народу формою розв’язання життєво важливих питань власного життя. Як інститут публічної влади місцеве самоврядування – це продукт тривалого розвитку людської цивілізації, витоки якого сягають ще в епоху родоплемінного врядування.
Про це свідчить і вітчизняна історія. Адже завжди у доленосні моменти буття українців вирішальну силу мала тільки їх колективна воля. За всіх часів вона була чи не найголовнішою серед громадянських цінностей: віче, форуми, велелюдні зібрання, ради і різноманітні сходи, а заодно довіра до їх легітимних рішень не раз відвертали Україну від безодні розбрату, братовбивчих воєн та політичного самознищення. Так було сотні літ тому, так має бути і сьогодні.
Події останніх років дали Україні історичний шанс кардинально перебудувати державний устрій на демократичних засадах. Цей шанс полягає у тому, що ми маємо нарешті раз і назавжди відкинути внутрішні уособиці, з’ясування стосунків на предмет того, хто в державному, і зокрема обласному домі є головнішим, або чия влада вищою. Люди на місцях – у селі, селищі чи місті - не бажають вдаватись до подробиць і з’ясовувати, хто й на якій посаді має більше повноважень і впливу на поліпшення їхнього життя. Влада у їх розумінні завжди була і залишається єдиною, незважаючи на рівні та ранги. Вона має нести спільну відповідальність за те, що відбувається у країні, регіоні, конкретно взятому селі. І те, що в області нарешті знайдено взаєморозуміння, налагоджено співпрацю між обласною радою, облдержадміністрацєю та Вінницькою міською радою - свідчить про бажання влади не ділити повноваження, а ділити зобов’язання перед людьми та відповідальність за кінцеві результати своєї діяльності. Як на мене, цей факт мав би бути показовим у налагодженні стосунків як районних рад, так і рад базового рівня.
Єдність відповідальної перед народом влади дає можливість забезпечити динамічний розвиток суспільства, високі життєві стандарти кожної людини. Тільки об’єднана у своїй меті влада здатна вирішувати питання національної, конфесійної, мовної і територіальної єдності.
Політичним гасло нинішнього моменту має стати зміцнення базових демократичних засад держави шляхом утвердження ефективного місцевого самоврядування – реального, а не декларативного самовладдя громадян, насамперед, на місцевому рівні. Там, де розгортається повсякденна життєдіяльність людини, територіальних та регіональних об’єднань.
Люди поважають та цінують лише ефективну і дієву владу, котра вміє не тільки слухати, але й прислухатися до думки і проблем громади і робить усе можливе, щоби цих проблем було як найменше.
Особисто я прихильник тієї системи влади, яка передбачає широке залучення до розв’язання соціально-економічних проблем енергії та ініціативи людей. З цієї точки зору, найголовніше для влади усіх рівнів – вміти розбудити цю енергію, об’єднати її, спрямувавши у потрібному для суспільства руслі.
На велике переконання, ініціатором таких взаємних кроків на зустріч мають виступати саме органи місцевого самоврядування та чисельний депутатський актив області, яких народ наділив довірою, делегувавши право виражати свою волю та інтереси.
Це той соціальний потенціал та авангард, що може і повинен вести за собою людей, постійно активізовувати їх на досягнення загального благополуччя. Народні обранці знаходяться найближче до мешканців відповідної території, а тому найкраще знають усі їх життєві проблеми й негаразди, вони найменш забюрократизовані, адже знають одне одного в обличчя і тому найменш відсторонені від реалій повсякдення.
Саме сільський, селищний чи міський голова є в очах громадян уособленням державності в територіальній громаді. І там, де керівники і працівники органів місцевого самоврядування є професіоналами, де з усією повнотою відчувають відповідальність за людські долі, чесно і самовіддано служать територіальним громадам – там завжди панує взаєморозуміння і налаштованість людей на спільне вирішення місцевих проблем.
Маємо в області немало прикладів справді партнерських стосунків між громадою та представниками народної довіри – коли гуртом ми вирішували прості і більш складні завдання. У зв’язку з цим, велику шану і вдячність за згуртованість та взаєморозуміння хотів би висловити нашим хліборобам, які зуміли цього року вирости і зібрати вагомий урожай зернових та цукрових буряків, іншої сільськогосподарської продукції. Щирої подяки заслуговують і вінничани, котрі за підтримки місцевої влади активно газифікують свої населені пункти. Завдяки цьому за темпами газифікації у сільській місцевості наша область впевнено посідає одне з перших місць у державі.
Дякуючи зусиллям наших будівельників, Вінниччина займає провідні місця в Україні зі спорудження житла, особливо у сільських населених пунктах. А взяти той розмах, з яким наш край взявся за озеленення та збільшення лісонасаджень. Хіба це не зразки об’єднання зусиль та самовідданості? Отже можемо, коли захочемо.
Безумовно, проблем у нас ще вистачає. Не все гаразд в економіці та соціальному забезпеченні. Дошкуляє безробіття. Прожитковий мінімум має бути багато вищим, а соціальні стандарти життя людей більш якісними. Чимало належить зробити, щоб наші міста й села були охайними, вулиці освітленими, парки й сквери впорядкованими.
Обласна рада намагається стимулювати територіальні громади на їх самодостатній розвиток, налаштовувати на програмно-цільовий метод управління, визначальним фактором якого є робота на кінцевий результат. Зокрема, на Вінниччині прийнято понад 60 соціально спрямованих програм, від успішного виконання яких залежатиме подолання диспропорцій у соціально-економічному розвитку окремих територій та низької економічної активності в них.
Чимало програмних рішень стосується розвитку сільської місцевості. Вони передбачають подальший розвиток обслуговуючої сільськогосподарської кооперації та інфраструктури аграрного ринку, створення дорадчих служб і нових робочих місць у селі, навчання й підготовку кадрів. Це – пріоритетні напрямки регіональної політики, які покликані забезпечити ефективне господарювання селян на власній землі.
Вінниччина першою серед областей України започаткувала проведення обласного конкурсу на кращий проект соціально-економічного розвитку територіальних громад. Його результати свідчать про високу активність органів місцевого самоврядування (на жаль, поки що не у всіх територіальних громадах) і бажання самотужки знайти ефективні шляхи вирішення проблемних питань життєдіяльності населених пунктів та громадян.
Сьогодні кожен працівник органів місцевого самоврядування, кожен народний обранець повинен чітко усвідомити єдину спільну мету – будувати свою діяльність необхідно так, щоб до вирішення болючих питань долучити кожного члена громади і спільними діями влади й населення поліпшувати екологію, впорядкованість територій та життєвий рівень громадян. Для цього потрібне найголовніше – перейнятися власною відповідальністю за долю людей, які нас обирали на керівні посади. Саме почуття відповідальності, пошук розумних компромісів, дієвість місцевих лідерів є тим фактором, який має допомогти нам уникати конфліктних ситуацій, стати дієвим засобом у вирішенні проблемних питань життєдіяльності громад на місцях.
Завжди мусимо пам’ятати, що у своїх діях маємо ставити наперед інтереси людини, її добробуту, її впевненість у майбутньому, забезпечення соціальної справедливості та громадянської злагоди.
|
