|
Нещодавно у Києві відбувся семінар з обговорення проекту Закону України «Про право комунальної власності…» за участю Голови Верховної Ради України Олександра Мороза та голови Фонду держмайна Валентини Семенюк. Учасники наради мали можливість висловити напрацьовані у регіонах побажання щодо змін і доповнень до цього проекту. З пропозиціями від Вінницької області виступила заступник керуючого справами обласної ради Олена Сулима. Сьогодні вона наш співрозмовник.
-Олено Василівно, якою є законодавча база місцевого самоврядування, чи дає достатньо важелів для забезпечення самодостатнього розвитку територіальних громад?
-У Конституції України є відповідний розділ, який називається «Місцеве самоврядування». Більш конкретне його трактування дає Ст. 140, де чітко визначено, що місцеве самоврядування – це право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Є відповідно і так звана мала конституція самоврядних органів – Закон України «Про місцеве самоврядування» та багато інших законів і нормативно-правових актів, які регламентують і регулюють діяльність як органів місцевого самоврядування, так і посадовців та депутатів місцевих рад.
На превеликий жаль, наша система чинного законодавства щодо місцевого самоврядування поки що не відповідає потребам сьогодення, оскільки не дає повного права та реальної можливості вирішувати питання життєдіяльності громад на місцях.
-Причина негараздів у тому, що ми живемо за законами хтозна якої давності?
-Хочу підкреслити, що чинне законодавство мало-помалу вдосконалюється. Скажімо, Закон України «Про місцеве самоврядування» прийнятий майже 10 років тому. За цей час у нашому житті сталося багато змін. Частина з них уже знайшла своє відображення у численних змінах і доповненнях до цього закону. Всі ці доповнення і зміни виконавчий апарат обласної ради відслідковує та узагальнює, намагається усіляко допомагати у своєчасному їх освоєнні, надає відповідні матеріали з власної комп’ютерної бази керівникам та посадовцям органів місцевого самоврядування. Окрім того, усі документи та рішення, які розглядаються та приймаються на сесіях обласної ради, в обов’язковому порядку надсилаються у районні та міські ради з тим, аби їх зміст згодом донесли до рад базового рівня.
-Закон чітко виписує, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування є територіальна громада села, селища чи міста. Скільки таких громад маємо в області?
-Що стосується нашої області, то таких громад маємо 661 сільську, 28 селищних, 18 міських, з них - 6 міст обласного і 12 районного значення. Під час останніх виборів до органів місцевого самоврядування обрано 13,5 тис. депутатів. Що характерно, у порівнянні навіть з такими регіонами-гігантами, як Дніпропетровська область чи Донецька, Вінниччина має найбільшу кількість рад базового рівня та найвищу чисельність депутатського корпусу. Зважаючи на це, ми повинні думати, як побудувати роботу, зорієнтувати, надати методичну допомогу усьому депутатському корпусу Вінниччини, правильно і професійно побудувати взаємовідносини з виборцями. Слід пам’ятати, що найголовнішим у діяльності кожного депутата є систематичне спілкування з виборцями, знання їхніх проблем.
Останні вибори проводились по новій пропорційній системі. При цьому чинне виборне законодавство і те, що регулює діяльність депутатів, залишилося на рівні мажоритарному.
Тому обласна рада прийняла рішення про закріплення депутатів облради за тими чи іншими територіальними громадами. Хочу підкреслити, що Верховна Рада України вже напрацювала законопроект про внесення змін до Закону «Про статус депутатів місцевих рад» саме у цій частині. Тобто, зміни у законодавстві спрямовані на те, щоби був тісний зв’язок, взаєморозуміння між депутатами і громадськістю. Щоб у своїй діяльності він достеменно володів ситуацією, чітко орієнтувався у проблемах виборців закріпленої території. І відповідно до цього, міг впливати на вирішення цих проблем.
-У який спосіб їх вирішувати, не маючи для цього відповідних ресурсів?
-А соціальний капітал хіба не ресурс? Навіть не маючи коштів, можна і потрібно проявляти власну ініціативу - гостро ставити питання під час сесій, ініціювати розгляд того чи іншого наболілого у суспільстві питання на сесії, пропонувати внесення певних змін, доповнень і коригувань при прийнятті рішень ради. Така позиція теж свідчить про активність депутата, його вболівання за долю виборців та готовність допомогти.
Разом з тим, депутат несе відповідні зобов’язання перед виборцями рад, виконує її доручення, входить до складу однієї з її постійних комісій. Якщо депутат впродовж року не з’являється на пленарні засідання сесій, не бере участі у роботі постійних комісій, не зустрічається з виборцями, то рада має повне право ставити питання про його відкликання.
Нині в області діє понад 2,5 тис. постійних комісій рад усіх рівнів. Обласна рада постійно аналізує та вивчає досвід кращих з них, передає його на місця, намагається допомогти тим депутатам, яких обрано вперше. Вирішуючи ту чи іншу проблему територіальної громади, депутат має право звертатися до голови облдержадміністрації, керівників профільних управлінь та служб, котрі займаються цими питаннями. В свою чергу, орган чи посадова особа, якій надійшло звернення, зобов’язані надати _рунтовну відповідь.
Кожен третій четвер місяця обласна рада проводить депутатський день. Він проходить спільно з єдиним днем інформування громадян, який проводить облдержадміністрація. Тобто, створено ще одну можливість для спілкування виборців з депутатами. Згідно з чинним законодавством, кожен депутат зобов’язаний вести особисті прийоми громадян. У цьому необхідно проявляти максимум витримки і людяності, адже зазвичай звертаються люди обездолені, або хто має великі проблеми. Періодично, але не менше одного разу на рік кожен депутат зобов’язаний прозвітувати про свою роботу перед виборцями.
З метою сприяння депутатам у виконанні депутатських обов’язків прийнято рішення обласної ради про проведення «Депутатських тижнів» останнього тижня у січні, саме у той час, коли в територіальних громадах відбуваються загальні збори громадян.
-Економічною та матеріальною основою кожної територіальної громади є рухоме й нерухоме майно – тобто, комунальна власність. Якими правовими актами вона регулюється?
-До недавнього часу у цьому питанні була суцільна плутанина. Так звана приватизація, коли чинне законодавство на зорі становлення незалежності було ще не врегульоване, завдала немало нищівних ударів комунальній власності. За період з 1991 року ми втратили майже 70 відсотків спільного майна. Було втрачено цілі галузі. Зокрема, сьогодні немає системи надання комунальних послуг – практично у кожному сільському населеному пункті відсутні лазні та інша обслуговуюча інфраструктура – майстерні з пошиття одягу та взуття, ремонту побутових електроприладів, годинників тощо.
Нині ж Верховна Рада України опрацювала проект Закону України «Про право комунальної власності…». Обласна рада розтиражувала його і надіслала посадовцям рад усіх рівнів, аби вони ознайомились і внесли свої пропозиції щодо змін і доповнень.
-Нещодавно ви брали участь у семінарі з цих питань, який відбувався за участю Голови Верховної Ради України Олександра Мороза та голови Фонду держмайна Валентини Семенюк. Наскільки відомо, навіть виступали з пропозиціями від вінничан. У чому суть пропонованих змін і доповнень.
-Як не прикро, але передача майна з комунальної власності до державної здійснюється легко і просто. Але коли йдеться про його повернення з державної власності, скажімо, коли об’єкт не експлуатується чи використовується не ефективно, виникають певні проблеми. Так не повинно бути.
Досить невиразно виписані у законопроекті повноваження обласної та районних рад саме у частині управління спільною комунальною власністю. Крім того, потрібно включити пункт щодо передбачення у місцевих бюджетах коштів на утримання об’єктів комунальної власності, механізму відшкодування коштів на їх відновлення та капітальний ремонт.
Внесено також пропозиції щодо управління не тільки водоймами загального користування, але й лісонасадженнями та природними ресурсами місцевого значення. Вважаємо, що сільські територіальні громади повинні мати право розпоряджатися землями запасу, резервного та водного фондів, заключати угоди оренди, незалежно від місця їх розташування. Окрім того, необхідно встановити на законодавчому рівні порядок передачі об’єктів соціальної сфери у комунальну власність, якщо на них відсутня необхідна документація (інвентарна справа, акт приймання тощо), або ці об’єкти залишилися без власника.
Законопроект має передбачати норму, коли здати майно в оренду можна буде лише за попередньою згодою органу місцевого самоврядування, або уповноваженого ним органу, а не лише при здачі цілісних майнових комплексів.
В одній із його статей слід конкретизувати перелік майна, що не може бути об’єктом застави та віддано за борги. Крім того, визначити законом перелік об’єктів, що не підлягають банкрутству, продажу, передачі в оренду, інвестуванню на кабальних умовах. Це – водоканали, тепломережі, комбінати, комунальні підприємства та інші, що безпосередньо надають послуги населенню.
Прозвучала і пропозиція, щоб передбачити у Законі, хто повинен затверджувати кошторис та штатний розпис комунальних підприємств, установ та організацій, на підставі чого і які саме органи мають встановлювати розміри заробітної плати їх керівників та спеціалістів. Мусить бути якийсь механізм законодавчої відповідальності тих керівників, котрі не передають об’єкти соціальної сфери у комунальну власність і доводять їх до цілковитого занепаду.
Досить важливою, на наш погляд, є потреба виділити в окремий розділ порядок створення комунальних обслуговуючих підприємств чи кооперативів при сільських та селищних радах, виділення й залучення необхідних коштів на створення та реєстрацію такого підприємства, придбання техніки та інвентарю.
Сподіваємося, що до наших пропозицій прислухаються. Адже без змін у чинному законодавстві реформувати механізм управління розвитком регіонів, встановити належний баланс загальнодержавних інтересів з місцевими і на основі цього підвищити роль місцевого самоврядування буде неможливо.
Розмовляв Юрій БОДНАРЕНКО
|
